"Механізм кредитування юридичних осіб І шляхи його вдосконалення" - страница 3

Кредитна інструкція, - це опис послідовних дій з реалізації конкретної кредитної процедури. Інструкція, що відповідає конкретній кредитній
процедурі, виглядає як опис послідовності взаємопов'язаних кроків із визначенням відповідальних виконавців та їх повноважень.

Особливості кредитного процесу в кожному банку значною мірою залежать від таких чинників, як його масштаби., організаційна структура, кваліфікація персоналу, величина кредитного портфеля, вид позички, склад клієнтури тощо. [25, с.74]

Технологія кредитування - це сукупність конкретних методів і прийомів, що використовуються в процесі здійснення кредитних операцій. Використання на практиці ефективних способів впливу на хід процесу кредитування невіддільне від проведення наукових досліджень у цій сфері, вивчення та узагальнення практичного досвіду банківської діяльності. [53, с.110].

Порядок кредитування, закріплений у банківських кредитних інструкціях, визначає конкретні етапи процесу банківського кредитування і забезпечує його здійснення відповідно до вимог кредитної політики банку.

Погляди різних авторів щодо тлумачення та кількості стадій .кредитного процесу, управління якими банк повинен ретельно організовувати, відрізняються. Пропонуємо виділити сім взаємопов'язаних етапів кредитування, що подані на рисунку 1.4.



Подання в банк заяви та інших документів на отримання позички і розгляд їх банком





Оцінка банком кредитоспроможності позичальника

Визначення умов кредитування

Визначення порядку забезпечення і гарантії повернення позики








Процедура надання позички


Контроль банку за виконанням умов кредитного договору


Процедура погашення позики



Рис. 1.4. Процедура отримання позики.

На першому етапі позичальник і банк ведуть переговори на предмет можливого укладення кредитної угоди. Якщо позичальник бажає встановити успішні контакти з банком, які задовольнять усі його прохання щодо надання
позички, то він повинен проникнутися довірою до банку, а банк має довіряти
йому. [53, с.74].

Чим більше позичальник обізнаний у кредитуванні, компетентний у сьогоднішній ринковій економіці, підготовлений до переговорів, знає що підприємство рентабельне і прибуткове, та може документально підтвердити це, тим більше поступок зробить йому банк.

Зі своєї сторони банк поставить ряд питань до позичальника. За позитивних наслідків банк готовий прийняти документи позичальника до розгляду і надати заключення за певну плату.

На цьому етапі позичальник для одержання позики звертається в банк з клопотанням (заявою) на ім'я керівника установи банку. У заяві зазначається: цільове призначення позики, її сума, строк користування, включаючи конкретні строки погашення позики, запропоноване забезпечення, а також характеристики проекту (заходу), що кредитується та його економічної ефективності.

Для вирішення питання про надання позички позичальником надаються необхідні документи, склад яких залежить від характеру кредитної операції. Для різних груп клієнтів можуть розроблятися різні пакети документів. До складу пакета документів входять:

1. Нотаріально завірені копії установчих документів, положень, реєстраційних посвідчень (свідоцтв), дозволів на право здійснення окремих видів підприємницької діяльності, документи, що посвідчують право власності на землю або право тимчасового користування земельною ділянкою, та інші документи, що підтверджують правомірність клієнта в одержанні позички.

2. Техніко-економічне обгрунтування кредитованого заходу, що характеризує рівень його ефективності, рентабельності та окупності з розрахунками очікуваних надходжень від реалізації продукції (проведення робіт, надання послуг), за рахунок яких передбачається погасити майбутню позику.

3. Річний звіт, баланс позичальника на дві останні звітні дати з періодичними статистичними звітами та звітами про фінансові результати, декларації про доходи, інша звітність і матеріали для визначення кредитоспроможності позичальника, забезпеченості повернення позичок, а при необхідності - висновки аудиторських організацій для підтвердження його фінансового стану.

4. Копії контрактів на підтвердження кредитної операції або договір про наміри, включаючи договори оренди приміщень, обладнання, а також інші документи, які супроводжують здійснення кредитного заходу.

5. Виписки із рахунків позичальника, у разі якщо його поточний рахунок відкрито в іншому банку.

6. Перелік майна (майнових прав), що пропонується в заставу, оригінали і належним чином завірені копії документів, що підтверджують право власності заставника на це майно (майнові права).

Позичальник подає банку копію картки зі зразками підписів осіб, яким відповідно до чинного законодавства чи установчих документів підприємства надано право розпоряджатися рахунками в банку та підписів на платіжних та інших розрахункових документах, довідку податкової адміністрації про постановку на облік, довідку банку про залишки коштів на рахунках і наявності заборгованості за позичками.

У разі необхідності банк може вимагати пред'явити інші документи і
відомості, що підтверджують забезпеченість повернення позички та надійність
фінансового стану позичальника.

Для позичальників, які мають постійні кредитні відносини з банком і хорошу репутацію, перелік документів може бути скорочений.

Термін розгляду заяви позичальника визначається керівником установи банку і обчислюється з часу подання позичальником повного ( пакета документів.

До укладення кредитного договору, на другому етапі банк повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника і лише після позитивної оцінки показників діяльності підприємства-позичальника йде мова про подальше кредитування. [ 53, с.141]

Схему оцінки кредитоспроможності показано на рис. 1.5.


Загальне уявлення про клієнта



Аналіз фінансового стану клієнта

Оцінка кредитоспроможності клієнта

Прийняття рішення про кредитуваннячя





Аналіз ефективності комерційної угоди або проекту, що кредитується



Рис. 1.5. Схема оцінки кредитоспроможності.

Кредитоспроможність являє собою оцінку банком позичальника з погляду
можливості і доцільності надання йому позики і визначає ймовірність
своєчасного повернення позичок і виплати відсотків по ним у майбутньому.

Аналіз кредитоспроможності має своєю метою дати якісну оцінку позичальника, що визначається банком до вирішення питання про можливість і умови кредитування, передбачити здатність і готовність клієнта повернути взяті їм у борг засоби у відповідності з умовами кредитного договору, а також оцінити обґрунтованість і доцільність кредитних вкладень і подальших відношень в області кредитування між банком і позичальником.

Завдання аналізу: 1) виявити фінансовий стан клієнта, 2) попередити втрати кредитних ресурсів внаслідок неефективної господарської діяльності позичальника, 3) стимулювати діяльність підприємства в напрямку підвищення її ефективності, 4) підвищити ефективність кредитування, 5) оцінити рівень ризику кредитування для банку.

Оцінка кредитоспроможності клієнтів банка ведеться по наступних напрямках:

а) загальне уявлення про клієнта;

б) аналіз фінансового стану клієнта;

в) аналіз ефективності угоди, що кредитується.

Чим точніше банк на цьому етапі кредитного процесу зуміє визначити кредитоспроможність клієнта, тим більше можливість у банку для зниження кредитного ризику.

Третім етапом кредитного процесу є банк прийняття банком рішення про можливість, умови та форми надання позики. Оцінка майбутньої кредитної операції здійснюється на підставі проведення техніко-економічного обгрунтування повернення позики.

Фахівці кредитного підрозділу до укладення кредитної угоди між банком-
кредитором і позичальником повинні чітко і глибоко:

а) вивчити і проаналізувати надані позичальником документи, його кредитну історію, здійснити перевірку і обстеження діяльності суб'єкта господарювання;

б) здійснити оцінку кредитоспроможності позичальника та гаранта чи поручителя;

в) проаналізувати техніко-економічне обгрунтування заходу що пропонується до кредитування, оцінити його ефективність, окупність;


г) визначити ступінь ризику кредитної операції;

д) визначити умови кредитування: розмір позики, порядок її надання,

строк користування та строки погашення, розмір відсоткової ставки, строки сплати відсотків, економічні санкції в разі невиконання умов договору;

ж) здійснити експертизу проектно-кошторисної документації або внести пропозицію щодо залучення до цієї роботи фахівців зі сторони.

Фахівці служби безпеки або працівники, відповідальні за забезпечення безпеки кредитної діяльності:

а) перевірити достовірність документів, наданих позичальником для одержання кредиту;

б) вивчають історію взаємовідносин позичальника з фінансовими установами;

в) перевіряють надійність партнерів позичальника, які причетні до

кредитної операції, реальність виконання ними своїх зобов'язань;

г) перевірити наявність майна, яке пропонується у заставу, визначають можливість та доцільність прийняття банком такої застави;

д) здійснюють контроль за зберіганням заставленого майна;

ж) у разі невиконання позичальником умов кредитного договору вживають заходів щодо задоволення вимог банку за рахунок предмета застави.

Фахівці юридичного відділу:

а) розглядають наявність і правильність оформлення установчих документів, реєстраційних свідоцтв, патентів, ліцензій на здійснення різних видів господарської діяльності, документів, які підтверджують право оренди, володіння землею, майном, гарантують здійснення кредитної операції;

б) розглядають договори (контракти, що супроводжують кредитну операцію).

Кожна із зазначених служб готує і подає Кредитному Комітету свої висновки щодо можливості та умов видачі позички, її суми, строку, умов погашення, відсоткових ставок, форми забезпечення зобов'язань.

На підставі висновків служб банку Кредитний Комітет приймає відповідне рішення, яким дає свою згоду на надання позики. Рішення про надання позик позичальникам, незалежно від запрошуваного розміру позики, приймається колегіальне більшістю голосів і оформляється протоколом. Завершується ця стадія оформленням і укладанням кредитного договору, який стає для банку

засобом управління подальшими стадіями кредитного процесу. [53, с.145]

^ Важливою умовою кредитування та стадією процедури отримання

позички є четвертий етап, що пов'язаний з визначенням умов забезпечення повернення позички. У центрі розв'язання даної проблеми знаходиться обгрунтований вибір предмета застави для цього має бути забезпечене правильне оформлення заставних документів, чітке визначення прав і зобов'язань банку і позичальника згідно з нормами чинного заставного права. [53, с.148]

Під формою забезпечення повернення позички слід розуміти конкретне джерело погашення наявного боргу, юридичне оформлення права кредитора на його використання.

Для будь-якої кредитно-фінансової установи забезпечення наданих позик є серйозною проблемою. Належне забезпечення кредитної операції суттєво знижує ризик втрат від неповернення позики. Отримання достатнього забезпечення по виданим позикам може досягатись за рахунок застави майна позичальника, гарантії і поручительства третіх осіб, страхування або забезпечення в інших формах, що прийняті в банківській практиці (уступка дебіторської заборгованості тощо).

Позики, що надаються банком, в основному забезпечуються заставою.

Предметом застави, згідно закону України «Про заставу», який регулює всі аспекти надання в заставу майна, може бути:

а) земельні ділянки в межах передбачених чинним законодавством, нерухоме майно, що пов'язане з землею, будівлі, споруди, квартири та інше майно, віднесене законодавством України до нерухомого та на яке може бути звернене стягнення і яке може бути відчужене;

б) рухоме майно - майно, яке не віднесене до нерухомого, не пов'язане з землею, що вільно пересувається (транспортні засоби, товари тривалого корис­тування);

в) цінні папери - векселі, облігації, акції, ощадні сертифікати тощо.

Банки надають перевагу саме таким формам забезпечення повернення кредиту, а такі форми забезпечення, як поручительство (гарантії) юридичних осіб, страхування можуть бути використані лише при наданні кредиту надійним позичальникам. Таким чином, право на заставу - це спосіб забезпечення зобов'язань, при якому кредитор (в даному випадку банк) має право у разі неповернення позики клієнтом одержати перевагу щодо її погашення, виходячи з вартості заставного майна перед іншими кредиторами.

Кожна з форм забезпечення оформляється окремим документом, що має юридичну силу і закріплює за кредитором певне фінансове джерело для погашення позики у разі відсутності коштів у позичальника після настання строку погашення позики.

При використанні права на заставу між банком, з одного боку, і юридичною або фізичною особою, з другого, укладається договір про заставу.

Договір застави укладається як правило, після укладення кредитного договору. Однак угода про заставу може і передувати угоді про видачу позики. Але в цьому разі сторони повинні домовитись про розмір забезпечення заставою вимог.


На п'ятому етапі кредитного процесу банк на основі кредитного договору здійснює процедуру надання позики. Конкретний спосіб надання позики, а також вид позичкового рахунку визначається особливостями цієї кредитної

операції. [53, с.151].

Методи надання банками позик юридичним особам детально будуть розглянуті в наступному підрозділі магістерської роботи.

Шостою стадією кредитного процесу є систематичний моніторинг стану кредитного процесу, що поєднується з постійним аналізом якості кредитного портфеля банку посідає одне з центральних місць у системі фінансового менеджменту [53, с. 152].

Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використанням позички, своєчасним і повним погашенням та сплатою відсотків за нею.

Протягом усього строку дії кредитного договору банк підтримує ділові контакти з позичальником, здійснює перевірки стану збереження заставленого майна! [25, с. 118]

У період дії кредитного договору щоквартально здійснюється аналіз

господарської діяльності позичальника, його фінансового стану відповідно до


затвердженого порядку, в разі потреби проводяться перевірки на міс-


цях грошових і розрахункових документів, бухгалтерських записів, звітних

бухгалтерських і статистичних документів, а також стану наданої банку застави. При цьому можуть бути використані всі види фінансової та іншої інформації, одержаної від позичальника, інших джерел, а також висновки аудиторських організацій про фінансовий стан позичальника. Періодичність перевірок визначається банком залежно від строку дії кредитного договору.

Сьомий етап кредитування включає повернення позичальником суми боргу з відсотками та завершення кредитної операції. Конкретний спосіб погашення обумовлюється в тексті кредитного договору. Порядок погашення позички визначається кредитним договором. Погашення може здійснюватись одноразово (передбачає повернення позики в повній сумі в обумовлений кредитним договором строк) чи в розстрочку (передбачає періодичну сплату платежів відповідно до надходження коштів від реалізації продукції (виконання робіт, надання послуг та інших доходів).

Банк має право змінювати черговість сплати боргу за позичкою та відсотках на підставі обґрунтованого клопотання позичальника, враховуючи фінансові можливості установи банку.

В випадку якщо позичальник не має можливості сплатити борг, останній стягується з гарантів (поручителів).

У разі погіршення фінансового стану позичальника, надання недостовірної бухгалтерської та статистичної інформації, ухилення від контролю банку, знецінення заставленого майна або встановлення факту незабезпеченості позички банк може наполягати на достроковому стягненні заборгованості за позичкою або її частині, а також суми відсотків за користування коштами банку. [22, с.94]

Позичальник не звільняється від погашення боргу за позичкою, сплати процентів і пені при настанні будь-яких обставин, у тому числі і незалежних від позичальника.

У структурі будь-якого комерційного банку функціонує кредитне

управління (відділ), яке безпосередньо веде роботу з клієнтами з питань кредитування. [25, с. 132]

^ 1.3. Методи кредитування суб”єктів господарської діяльності

Комерційні банки, виходячи з пріорітетів грошово - кредитної політики, власних інтересів та потреб позичальників, можуть застосовувати різні методи кредитування, які визначають форму позичкового рахунка, порядок видачі і погашення, методи контролю за цільовим використанням позики та засоби регулювання заборгованості.

У банківській практиці відомо два основних методи кредитування:

а) одноразова видача позички на конкретний термін, коли питання про надання щоразу вирішують індивідуально, з обов'язковим оформленням пакету документів, необхідних для одержання позички;

б) видача позички в міру виникнення потреби в ній протягом заздалегідь обумовленого періоду. При цьому документи необхідні для видачі позики, оформлюють тільки один раз на початку кредитної угоди між банком і позичальником. Такі позички видають у межах заздалегідь встановленого банком ліміту кредитування, який вичерпується в міру того, як позичальник використовує позичку. [53, с.164]

У світовій банківській практиці найбільш поширеними методами кредитування є кредитна лінія, автоматично поновлюваний (револьверний) кредит, контокорент, овердрафт.

Зауважимо, у вітчизняній банківській практиці можна виділити і надати перевагу таким методам кредитування господарських суб'єктів:

а) у разовому порядку;

б) відповідно до відкритої кредитної лінії із заздалегідь обумовленою сумою надання за потребою (кредитна лінія, овердрафт). [15, с.405]

Кожен метод кредитування обумовлює відповідну форму позичкового рахунку. Форма позичкового рахунку визначає режим функціонування рахунку, тобто порядок документального оформлення операцій щодо видачі та погашення позички і їх відображення в облікових реєстрах. Для проведення операцій з кредитування банк може відкрити наступні позичкові рахунки: простий (окремий) позичковий рахунок, спеціальний позичковий рахунок і поточний рахунок з правом на овердрафт.

Простий позичковий рахунок використовується в банківській практиці для відображення кредитних операцій як при видачі разової позики на цільову

потребу, так і при наданні позик траншами в межах кредитної лінії. Кожна позика може бути видана лише за наявності документа, який містить дозвіл на її видачу. Погашення позики здійснюється з поточного рахунку позичальника за його власні кошти. Клієнту може бути відкрито декілька простих позичкових рахунків. Це залежить від кількості та видів позик, які він отримує в банку.

Спеціальний позичковий рахунок застосовується, коли позичальник відчуває постійну або сезонну потребу в позичкових коштах. Рахунок відкривається на весь період кредитування на підставі дозволяючого документа, але для виконання операції з видачі позики спеціальний документ не потрібен. Операції з видачі позички здійснюються шляхом сплати грошово-розрахункових документів (оплата сировина і матеріалів, робочої сили, платежів до бюджету та інше) безпосередньо зі спецпозичкового рахунку. Кредит погашається або плановими платежами з поточного рахунку, або через використання строкового зобов'язання з умовними строками погашення. В даний час ця форма рахунку майже не використовується комерційними банками. Застосування спецпозичкового рахунку можливе також при кредитуванні за кредитною лінією.

Поточний рахунок з правам на овердрафт відкривається позичальникам, які укладають з банком спеціальну угоду для отримання такого виду позики, як овердрафт. Право використання овердрафта надається лише надійним клієнтам. В угоді банк визначає максимальну суму овердрафта, або, іншими словами, ліміт за овердрафтом, мету позики і її тривалість, умови надання позики і порядок його погашення.

Зауважимо, що серед методів банківського кредитування найбільш поширені у практиці українських банків цільові короткострокові позички, які видаються з простих позичкових рахунків. Ці позички мають разовий характер і обслуговують конкретні комерційні операції. При цьому за цільовим призначенням виділять позички: для здійснення конкретної господарської діяльності виробничого призначення (придбання певного виду сировини); проведення торгівельно-посередницької операції; придбання певних цінних паперів або контрактів товарної біржі. [39, с.192]

Користувачами таких позичок можуть бути організації, що не мають

поточних рахунків у банку-кредиторі.

Доцільно відмітити, що разова позичка видається для задоволення певної

цільової потреби в коштах на конкретний термін. Цей метод є основним при кредитуванні нових клієнтів, що не мають кредитної історії, що ще не склалася в даному банку. Як правило, ця форма фінансування є безумовним контрактом, тобто з моменту укладення кредитного договору на банк накладаються певні зобов'язання по термінах.

Для видачі разової позики клієнтам відкриваються звичайні (прості) позикові рахунки. Погашення заборгованості по цих рахунках здійснюється в узгодженні з позичальником терміни на основі термінових зобов”язань-доручень.

Підприємству відразу може бути відкрито декілька простих позикових рахунків, якщо воно одночасно користується позикою під декілька об'єктів і, отже, позики видаються на різних умовах, на різні терміни і під неоднакові відсотки. [52, с.215].

Ще одним із методів банківського кредитування є кредитна лінія.

Кредитна лінія - це юридичне оформлення зобов'язання банку надати


позичальнику протягом визначеного періоду кредит у межах погоджено-


го ліміту. За формою кредитна лінія - це письмова угода між банком і

потенційним позичальником із зазначенням терміну та умов надання позички на перспективу. Цей документ підтверджує, що банк дає згоду надавати позички у заздалегідь визначених розміру протягом певного часу, на певні цілі і на умовах, передбачених угодою. Особливість кредитної лінії як форми фінансування полягає в тому, що вона не є безумовним контрактом обов'язковим для банку, а ось простий кредитний договір є консенсуальним, тобто його висновок вже спричиняє обов'язок кредитора прокредитувати клієнта.

Водночас позичальник може й не скористатися своїм правом на отримання


позички або взяти лише частину суми. В свою чергу комерційний банк може

відмовитись надавати черговий транш у рамках затвердженого ліміту, якщо зауважить значне погіршення фінансового стану клієнта або порушення ним умов договору. Початкову домовленість щодо розміру кредитної лінії може бути скасовано (скоректовано) банком в разі раптової зміни кон'юнктури ринку або у зв'язку з нормативними обмеженнями (наприклад перевищення нормативне встановленого ліміту заборгованості на одного позичальника). Як правило, кредитні лінії відкриваються на певний час найчастіше на рік. Більшість із них являє собою тривалі зв'язку з банком як автоматично продовжуються на новий термін. [39, с.196].

Обсяг кредитної лінії (ліміт) строк користування нею, строки погашення кредиту та інші характеристики позички визначаються із урахуванням фінансового стану позичальника, розміром його власного капіталу, масштабів діяльності і стану його відносин з банком, укладених договорів та контрактів на виконання виробничих програм, наявності надійного забезпечення і обумовлюється кредитним договором на відкриття кредитної лінії: Протягом строку дії кредитного договору можуть змінюватися характеристики позики в залежності від фінансового стану, умов і потреб позичальника насправді це виливається у перманентну, пролонгацію кредиту, що дає можливість використовувати кредитну лінію як довгострокове джерело коштів. Кредитна лінія відкривається, як правило клієнтам із стійким фінансовим положенням і гарною репутацією.

Вигідність кредитної лінії для позичальника в тому, що він має доступ де значних кредитних ресурсів, але сплачує відсоток тільки за ту суму, яку фактично позичив на даний момент.

В забезпечення повернення позики у вигляді кредитної лінії береться сума подвійного розміру установленого банком згідно кредитного договору ліміту. Варто підкреслити, що позички по кредитним лініям надаються платоспроможним позичальникам - клієнтам банку, які ведуть стабільну виробничу або торгівельну діяльність, що характеризується швидким обігом коштів, що мають постійні замовлення (контракти) на виробництво, послуги і реалізацію продукції.[42, с.130]

Розрізняють кредитну лінію, яка відновлюється і що не відновлюється.

По не відновлюваних кредитних лініях після першого часткового або повного повернення позички подальше її надання не здійснюється. Не відновлювальні кредитні лінії відкриваються клієнтам, які спланували потребу в позичкових коштах на визначений період в майбутньому та узгодили з банком можливість повного або часткового отримання позички в межах ліміту в обумовлені терміни. Фактично такі лінії є гарантійним зобов'язанням банку профінансувати позичальника в межах визначеного ліміту у потрібний клієнту термін протягом певного відрізку часу. Прикладом невідновлюваної кредитної лінії є сезонна кредитна лінія. Сезонна кредитна лінія відкривається банком за умови, коли фірмі періодично бракує оборотних коштів через сезонну циклічність виробництва чи необхідність створення товарних запасів у сховище. Кредити цього виду погашаються після закінчення виробничого циклу за рахунок виторгу від продажу продуктів виробництва. Погашення основної суми боргу й процентів здійснюється одноразово. Ризик банку за відкриттям сезонної кредитної лінії полягає у небезпеці непогашенню боргу, зумовленій раптовим спаданням попиту, зниженням цін, неврожаєм тощо. Ось чому, як правило, банк вимагає забезпечення такої кредитної лінії власністю позичальника.

По відновлюваних кредитних лініях після повного або часткового повернення позички здійснюється подальше кредитування в межах, що не перевищують визначеного кредитною угодою ліміту. Ліміт є максимально допустимою заборгованістю за кредитною лінією. Відновлювані лінії характеризуються значними оборотами за позичковим рахунком.

Вартість кредитної лінії оцінюється за двома критеріями. Першим є потреба негайно сплатити комісійні платежі. Фактично це і є ціною банківського зобов'язання тримати лінію вільно. Ціна залежить від вартості всієї лінії або її невикористаної частини, і, крім того, від репутації позичальника різних послуг, які надаються банком, тощо.

Другим критерієм вартості кредитної лінії є ставка процентів, що
сплачуються за позичений капітал. Як правило, усі кредитні лінії мають змінні
ставки процентів, котрі базуються на ставках грошового ринку плюс премія за
ризик. [39, с. 180]

При наданні позички у формі кредитної лінії позичальнику відкривається один позичковий рахунок з якого проводиться перерахування коштів платіжними дорученнями клієнтам відповідно до цільового призначення кредитної лінії. Позичкові рахунки, при цьому використовуються такі ж самі як і при кредитуванні у разовому порядку в залежності від цільового призначення. Можливість перерахування коштів (дотримання ліміту) контролюється кредитним працівником та підтверджується шляхом візування платіжних доручень клієнта.

Отже, кредитна лінія - це гнучкий механізм короткострокового кредитування, завдяки йому задовольняється тимчасова потреба позичальника у вільних коштах здебільшого гроші йдуть на покриття поточних часто сезонних витрат. Отже, головне призначення кредитної лінії для клієнта - забезпечити власну ліквідність чи, як кажуть, мати "ліквідну подушку". [42, с.120]

Комерційні банки у країнах з розвинутою ринковою економікою, особливо англійські, практикують кредитування у формі овердафту. Але в останні роки ця тенденція помічається і в українських банках. Для деяких вітчизняних банків цей метод кредитування не є новим і досить широко використовується в банківській практиці. Отже, овердрафт - короткострокова позичка, яка надається банком надійному клієнту понад залишок на його поточному рахунку у межах наперед обумовленої суми (ліміта кредитування), шляхом дебетування цього рахунку за рахунок кредитних ресурсів банку. [39, с. 145].

Банки кредитують клієнтів у такий спосіб з метою оптимізації платіжного обороту і виконання в повному обсязі зобов'язань клієнтів по поточних платежах.

Здійснення кредитування у формі овердрафту залежить перш за все від наявності у позичальника поточного рахунку в тому банку, який буде здійснювати його кредитування. Але, звичайно, якщо у клієнта банку немає особливої домовленості з останнім щодо його кредитування за поточним рахунком, то він не може здійснювати платежі на суму, що перевищує його залишок на рахунку, оскільки банк може повернути платіжні документи неоплаченими. Так, Інструкція НБУ "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України" передбачає, що банки приймають до виконання доручення від платників тільки в межах коштів наявних на їхніх рахунках. Однак, коли клієнт домовляється з банком про кредитування у формі овердрафту, то банк дозволяє йому збільшувати витратні операції на поточному рахунку в межах погодженого ліміту. [73, с.56].

Овердрафт може утворюватись тільки протягом операційного дня. При закритті банком поточного операційного дня, від'ємне сальдо на рахунку клієнта, яке виникло при дозволеному овердрафті закривається за рахунок надання кредитних ресурсів у рамках укладеного договору.

Овердрафт дає змогу клієнтові долати короткочасні труднощі з готівковими коштами. Завдяки йому можна виплачувати борги, коли настає строк їх оплати, у разі, якщо витрати тимчасово перевищують надходження. Клієнти часто називають овердрафт позичкою під обігові кошти, і це дійсно так. Овердрафт не дуже зручний для фінансування капіталовкладень наприклад з метою придбання нерухомості чи транспортного засобу. Грошові кошти для подібних потреб краще залучати використовуючи позичкові рахунки, графік погашення позичених коштів за якими більш підходить для такої мети. [73, с.57]

Овердрафт надається банком платоспроможним позичальникам для покриття тимчасового дефіциту безготівкових коштів на поточному рахунку для проведення платежів шляхом автоматичного дебетування позичкового рахунку та кредитування поточного рахунку позичальника. Тому, якщо витрати клієнта постійно перевищують доходи тобто його рахунок знаходиться постійно в овердрафті вважається, що він має стійку овердрафтну основу (тверду основу) замість плаваючої. З стійким овердрафтом необхідно ретельно розбиратися і доцільно перетворювати в позичку певного терміну, тобто формально потрібно признати її більш постійну основу. Безумовно, постійні позики не слід заохочувати і зниження твердого овердрафту, як правило, повинно стати вимогою, банку. Отже, для банку було б нерозумно погоджуватись на кредитування клієнта в такому випадку, оскільки сума боргу з кожним місяцем зростатиме, без будь якої перспективи на погашення. Замість цього варто переконати клієнта впорядкувати свій бюджет, реорганізувати власні фінанси та знизити витрати чи зовсім відмовитись від деяких. [39, с.146]

Ліміт овердрафту визначається потребами клієнта в позичці. Але він не повинен перевищувати суму, яка, на думку банку, може бути повернена клієнтом вчасно і в повному обсязі. Тому визначення суми ліміту є важливим завданням банку. Методика розрахунку суми ліміту у кожного банку своя і визначається нормативними документами банку. Комерційні банки України, використовуючи досвід зарубіжних, при кредитуванні у формі овердрафту можуть встановлювати один з таких видів ліміту:

а) ліміт як максимально допустимий розмір планового дебетового сальдо на рахунку позичальника, що може виникнути протягом операційного дня в результаті перевищення суми платіжних доручень позичальника над залишком його рахунку;

б) ліміт у розмірі не більше середньомісячного кредитового обороту позичальника;

в) ліміт як максимально допустима сума заборгованості яку може мати позичальник за даним видом позики (з урахуванням нарахованих, але не погашених відсотків) протягом строку дії договору.

Для визначення ліміту овердрафту доцільно використовувати середньомісячний оборот за кредитом поточного рахунку клієнта банку за період не менше шести повних календарних місяців, що передують прийняттю рішення про відкриття овердрафту (або за попередній сезон виробництва для підприємства із сезонним характером виробництва). При визначенні ліміту овердрафту не потрібно враховувати надходження, пов'язані з наданням усіх видів кредитів, фінансовою допомогою, транзитними оборотами.

Середньомісячний оборот за кредитом поточного рахунку клієнта за 6 місяців визначається шляхом обчислення середнього кредитного обороту по поточному рахунку за 6 місяців, на кількість місяців. До встановлення ліміту овердрафту доцільно підходити диференційовано, залежно від ступеню надійності та класифікації позичальника.

Банку доцільно щомісячно переглядати ліміт овердрафту залежно від зміни обсягів обороту за кредитом поточного рахунку. Так, при зміні обсягів оборотів за минулий місяць більше, ніж на 30% від середньомісячного кредитового обороту, що розраховувався за попередній місяць бажано змінювати розмір ліміту. [73, с.60]

Відсоткова ставка встановлюється індивідуально для кожного позичальника і є договірною. При кредитуванні у формі овердрафту вона встановлюється залежно від таких факторів:

а) джерел надходження грошових коштів, необхідних для кредитування;

б) вартості ресурсів на ринку позичкового капіталу;

в) вартості послуг банку при наданні такого виду позики;

г) ризику, якому піддається банк при такій формі обслуговування;

д) зміни кон'юнктури ринку ресурсів і ставки НБУ.

Відсотки за овердрафтом можуть розраховуватись щоденно на суму, дебетового залишку коштів на рахунку або щомісяця, виходячи з фактичної

кількості днів користування овердрафтом та фактичних залишків на рахунку овердрафту. Саме тому овердрафт є однією з найдешевших форм залучення коштів, оскільки клієнт сплачує відсотки тільки за ті кошти, які він узяв у борг і використав; йому не потрібно платити відсотки за позичені кошти для того, щоб вони лежали без руху на іншому рахунку. [39, с. 152]

Банки також можуть установлювати за кредитування у формі овердрафту обігову комісію, яка стягується за обслуговування такої позички. Комісійні - це винагорода банку за втрачену можливість кредитування іншого клієнта і встановлюється від суми ліміту, а також це оплата послуг (розгляд документів

на оформлення овердрафту, підготовка угоди, тощо).

За несвоєчасну сплату суми основного боргу, процентів та комісій

по овердрафту, встановлюється пеня у вигляді відсоткової ставки

до суми несвоєчасно погашеної заборгованості.

Всі наведенні вище умови кредитування у формі овердрафту детально описуються в договорі, що укладається між банком і клієнтом. Рішення про кредитування на умовах овердрафту приймається Кредитним Комітетом відповідної установи банку в межах граничних розмірів, встановлених Правлінням банку, за умови наявності кредитних ресурсів. [73, с.61]

^ Висновки до першого розділу:

1. На сучасному етапі в теорії та практиці кредитних відносин в Україні науковий підхід до кредиту як до економічної категорії ще належно не застосовується. Нехтування об'єктивними законами кредиту, який є еко­номічними відносинами, з приводу зворотного руху позиченої вартості, а не позиченою вартістю, тобто позичкою, призводить до негативних наслідків у реалізації зазначених відносин на практиці. Це виражається у формі численних недоліків в організації кредитування клієнтів вітчизняними банками. Зазначені недоліки пов'язані з браком знань про об'єктивні закони існування кредиту. Із цієї причини чітко не визначено принципи організації банківського кредитування та поняття кредитоспроможності. Виходячи з цього, надано тлумачення та обгрунтування основним економічним поняттям, зокрема кредиту та принципам кредитування, на яких побудований процес кредитування.

2. Зважаючи на те, що позички є найприбутковішими активами банку і становлять основну частину їх активів, кредитна діяльність банку потребує ретельної організації. Організацію кредитної діяльності банку визначає чітко розроблена кредитна політика. Правильна організація процесу банківського кредитування, розробка ефективної та гнучкої системи управління кредитними операціями виступають основою фінансової стабільності і ринкової стійкості комерційних банків. Визначено, що кредитна політика комерційного банку окреслює коло ключових цілей і завдань банківської діяльності, визначає конкретні прийоми, способи і методи її реалізації з метою максимізації доходності кредитних операцій та досягнення прийнятного рівня ризиків банківської діяльності у сфері кредитування.

3. Комерційні банки, виходячи з пріорітетів грошово - кредитної політики, власних інтересів та потреб позичальників, можуть застосовувати різні методи кредитування, які визначають форму позичкового рахунка, порядок видачі і погашення, методи контролю за цільовим використанням позики та засоби регулювання заборгованості. Визначено та надано тлумачення методам кредитування, які використовують на практиці українські банки, а саме: одноразова позика, кредитна лінія та овердрафт. Дослідження показало, що у вітчизняних банках майже абсолютно переважають одноразові позички, які надаються з простих позичкових рахунків для обслуговування, конкретних комерційних операцій. Але в останні роки питома вага позичок виданих по відкритим кредитним лініям і у формі овердрафту значно збільшилась.


РОЗДІЛ 2

Аналіз діючої практики кредитних взаємовідносин юридичних осіб з комерційними банками

^ 2.1. Методика оцінки кредитоспроможності клієнтів банку, як визначальна умова кредитних відносин.

Результати кредитної діяльності комерційного банку безпосередньо

залежить від того, наскільки якісно здійснена структуризація процесу банківського кредитування, наскільки чітко визначені завдання основних етапів цього процесу та функції працівників, що відповідають за проведення кредитних операцій. Одним з етапів кредитного процесу та визначальною умовою кредитних відносин, без сумніву, є визначення кредитоспроможності клієнтів,

її достовірність істотно впливає як на результати конкретних кредитних угод, так і на ефективність кредитної діяльності банку загалом. Точність оцінки важлива й для позичальника, адже від неї залежить рішення про надання кредиту та про можливий його обсяг. [53, с.31]

Помилки комерційного банку в оцінці кредитоспроможності пози­чальників можуть привести до погіршення якості кредитного портфеля, через що банк змушений збільшувати витрати на додаткове резервування. У кращому випадку це призводить до погіршення фінансового стану банку, у гіршому — до його банкрутства. [34, с.54]

Щоб уникнути такої невтішної перспективи, слід розробити і застосову­вати єдину науково обгрунтовану методику оцінки кредитоспроможності позича-

льників. Однак про яку єдину науково обгрунтовану методику (чи навіть — про підхід) можна говорити, якщо немає єдиного науково обгрунтованого визначення самого поняття кредитоспроможності?

Його визначень в економічній літературі чимало. Проаналізуємо деякі з них:

1. “Під кредитоспроможністю позичальника розуміють його спроможність повністю і в строк розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями ”[78,с.287].

2. "Кредитоспроможність (сгеdіt-worthiness) — система умов, що визнача­ють спроможність підприємства залучати позиковий капітал і повертати його в повному обсязі у передбачені терміни" [75, с.161].

3. "Кредитоспроможність позичальника — це його спроможність повністю і своєчасно розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями" [25, с. 183].

4. "Кредитоспроможність (сгеdіt-worthiness) — спроможність компанії або приватної особи залучати позиковий капітал і в майбутньому належним чином обслуговувати свій борг" [52, с.533].

5. "1. Наявність передумов для отримання кредиту, що підтверджують спроможність повернути його. 2. Спроможність повернути кредит" [76, с.109].

6. "Кредитоспроможність — це здатність позичальника в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями" [8].

Розглянемо основні відмінності наведених вище визначень. Так, у

першому, третьому і четвертому з них кредитоспроможність пояснюється як "спроможність", у другому — як "система умов", у п'ятому — як "наявність передумов", а в шостому — як "здатність". Очевидно, етимологія терміна "кредитоспроможність" усе ж не випадкова і варто говорити про кредитоспро­можність як про "спроможність".

У першому, третьому і шостому визначеннях ідеться про "позичальника", у другому — про "підприємство", у четвертому — про "компанію" та "приватну особу", у п'ятому суб'єкт не згадується взагалі. Звичайно, у визначенні поняття кредитоспроможності суб'єкт неодмінно має бути вказаний і, швидше за все, ним повинен бути "позичальник", адже у його ролі можуть бути і фізичні, і юридичні особи.

У першому, третьому і шостому визначеннях мовиться про спроможність "розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями", у другому — про

здатність "залучати" і "повертати" капітал, у четвертому — про спроможність "залучати позиковий капітал" і "обслуговувати свій борг", у п'ятому — про передумови "отримання" кредиту та здатність "повернути" його. Говорити про кредитоспроможність як про здатність "залучати" капітал або як про передумови для "отримання кредиту" не зовсім коректно, адже кредитоспроможність оцінюється з точки зору банку, якого передусім цікавить не спроможність позичальника "залучати" кошти, а його здатність розраховуватися за своїми зобов'язаннями. Недостатньо точно відображає суть явища і положення про спроможність повертати "капітал" чи "кредит" (як вже розглядалось повернути можна лише позичку) — позичальник має бути здатним не лише повернути "капітал або "кредит", а й заплатити за користування ним. На нашу думку, сутності поняття кредитоспроможності найбільшою мірою відповідає формулювання про спроможність позичальника "розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями", адже вони передбачають і повернення позички, і виплату відсотків, і інші зобов'язання позичальника.

Порівнявши різноманітні визначення, перевагу надамо шостому (за нашим переліком) формулюванню, яке міститься в Положенні Національного банку України "Про кредитування "Кредитоспроможність — це здатність позичальника в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін

розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями". Вочевидь, це визначення найточніше відображає сутність проаналізованого вище поняття.. І зауважимо,

що і воно не є вичерпним. Чому?

Розглянемо ще один аспект проблеми..

Як відомо, свої зобов'язання підприємство може погашати різними видами активів — грошовими коштами, готовою продукцією, товарами тощо. Здатність підприємства виконувати зобов'язання характеризується його платоспроможністю.

Виникає запитання: чим кредитоспроможність підприємства відрізняється від його платоспроможності? І чи потрібно застосовувати термін "кредито­спроможність" якщо існує поняття платоспроможності?

Звичайно, потрібно. Між кредито- і платоспроможністю є істотна від­мінність. Кредитні зобов'язання позичальника перед банком, на відміну від інших, мають погашатися виключно грошовими коштами. Тож для банку, який надає кредит, важливо, щоб позичальник був не лише плато-, а й кредито­спроможним.

Це обумовлює необхідність використання в процесі оцінки кредитоспро­можності позичальників поняття "потік грошових коштів". Зауважимо на відмінності цього терміна від поняття "грошовий потік". Потік грошових коштів, слід розуміти як рух виключно грошових коштів, тоді як грошовий потік трактується як рух грошових коштів, і їх еквівалентів.

Зважаючи на викладені вище аргументи, пропонуємо удосконалити ви­значення кредитоспроможності, що міститься в Положенні НБУ "Про кре­дитування", і попередньо сформулювати його так: кредитоспроможність — це спроможність позичальника в повному обсязі й у визначений кредитною уго­дою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями .виключно грошовими коштами.

Як бачимо, характеризувати кредитоспроможність позичальника безвідносно до конкретних умов кредитування некоректно.

Висновок щодо кредитоспроможності позичальника, який фіксується в тих чи інших документах, неодмінно має містити посилання на конкретні умови кредитування, у контексті яких здійснювалася оцінка кредитоспромож­ності.

Отже, враховуючи всі викладені аргументи, визначення креди­тоспроможності остаточно можна сформулювати так: кредитоспроможність — це спроможність позичальника за конкретних умов кредитування в повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями виключно грошовими коштами, що генеруються позичальником у ході звичайної діяльності.

Таке визначення, на наш погляд, повною мірою відображає сутність поняття кредитоспроможності. Його застосування має не лише важливе теоретичне, а й практичне значення, оскільки визначає спрямованість і зміст процесу оцінки кредитоспроможності позичальника, а отже, і його результати..

Визначивши сутність поняття кредитоспроможності зосередимося на проблемі побудови єдиної обгрунтованої методології оцінки кредитоспроможності позичальників. Вона, як і раніше, потребує вирішення хоча дехто вважає існуючу методологію досить ефективною. З'ясуємо, хто має рацію.

Цілісної системи факторів кредитоспроможності не існує, їх. як правило згадують побіжно, як щось і так зрозуміле. Прикладом може слугувати таке твердження: "Кредитоспроможність позичальника залежить від різних чинників у тому числі від його фінансового стану — рівня забезпечення власними засобами, рівня рентабельності, наявності достатнього обсягу ліквідних активів від фінансової дисциплінованості позичальника і його контрагентів” [24, с.191]

При проведенні дослідження зацікавило, чому йдеться саме про таку кіль- кість чинників і чому названо саме ці, а не інші? Було зроблено припущення що і з кількістю і з вибором факторів усе гаразд. Продовжуючи вивчення існуючої методології оцінки кредитоспроможності, виявлено, що застосовувані

банками методи оцінки кредитоспроможності позичальника різноманітні, але всі вони містять певну систему фінансових коефіцієнтів. Ці набори коефіцієнтів різняться не тільки складом, а й кількістю. Так, методика банку Сгеdіt lіоne побудована на п'ятьох коефіцієнтах [78, с.289—290], автори книги "Техніка фінансового аналізу" запропонували понад 10 [81, с.114—115], а автори праці "Аналіз фінансових звітів (на основі GААР)" — понад 15 показників кредитоспроможності [49, с.314]. Причому різні дослідники групують їх по- різному. Так, автори "Стратегії і тактики антикризового керування фірмою” інформують, що "американські банки використовують чотири групи основних показників: ліквідності фірми, обіговості капіталу, залучення засобів і прибутковості" [78, с.287], а в книзі "Аналіз фінансових звітів (на основі

GAAP)" стверджується,, що "для аналітичних цілей коефіцієнти можна


розділити на три основні групи, причому дві з них мають підгрупи; кожна група

характеризує певний аспект фінансового добробуту компанії. Основні групи — це ліквідність, а дві її підгрупи — ліквідація і функціонування; леверидж — із двома такими ж підгрупами; прибутковість" [49, с.272].

Припустимо, що з'ясовано, скільки яких коефіцієнтів потрібно і як їх

групувати. Продовжуючи освоювати "традиційну" методологію оцінки кре­дитоспроможності позичальників, виявлено безліч несподіванок. Приміром, багато з широко використовуваних коефіцієнтів (якщо не більшість) цілковито непридатні для такої оцінки. Звучить неправдоподібно? Давайте розглянемо деякі з них.

Уточнений коефіцієнт ліквідності [99, с.166] ( він же "коефіцієнт

лакмусового папірця" [66, с.73], він же "швидкий коефіцієнт" [49, с.277], він же "коефіцієнт негайної ліквідності" [81, с.158—159], він же "коефіцієнт проміжної платоспроможності" [75, с.146—147] обчислюється за формулою 2.1:


^ Уточнений грошові кошти + легкореалізовані цінні папери + дебіторська заборгованість

коефіцієнт—————— ———————————————————————————, (2.1)

ліквідності поточні зобов 'язання

Існує думка, що "значення цього показника, що дорівнює не менше 1, зазвичай свідчить про стійкий фінансовий стан позичальника" [66, с.73]. Проте спеціалісти добре розуміють, що сьогодні, в епоху інформаційних технологій і систем електронних платежів, для зміни залишку грошових коштів на рахунку потрібні не години, не хвилини, і навіть не секунди, а лічені їх частки. Це означає, що уточнений коефіцієнт ліквідності може миттєво змінюватися в десятки, сотні, а то й тисячі разів. Водночас баланс, на основі даних якого

розраховується цей коефіцієнт, складається відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" лише чотири рази на рік. Отже, оцінюючи кредитоспроможність, не тільки недоцільно, а й небезпечно використовувати уточнений коефіцієнт ліквідності, який розраховується поквартально.Це може призвести до формування неадекватних економічних

ОЦІНОК.

Вищесказане ще більше стосується коефіцієнта абсолютної ліквідності і коефіцієнта поточної ліквідності (коефіцієнта покриття).

Коефіцієнт покриття процентних виплат [81, с.164] (він же "доподаткове покриття відсотків" [78, с. 290] обчислюється за формулою 2.2:

Коефіцієнт

покриття Прибуток до сплати відсотків та процентів

процентних = --------------------------------------------------------------------

виплат Витрати за відсотками (2.2)

Можна було б продовжити розгляд коефіцієнтів, котрі, затвердженням Томаса Карліна й Альберта Макміна III, становлять "інструмент фінансового аналізу, який частіше, ніж інші, переоцінюють і яким більше, ніж іншими інструментами, зловживають" [49, с.268], але для проведення подальшого дослідження зупинимось на розгляді існуючих коефіцієнтів і продовжує вивчати, існуючу методологію оцінки кредитоспроможності позичальників. Наступне, що виявлено — відсутність єдиного розуміння "нормативних" значень коефіцієнтів. Наприклад, стосовно "нормативного" значення ко­ефіцієнта поточної ліквідності (коефіцієнта покриття) деякі спеціалісти стверджують таке: "щодо промислових підприємств поточне співвідношення 1,2 і вище розцінюється як хороший стан ліквідності" [78, с.290]; або таке: "зазвичай на практиці вважають, що коефіцієнт покриття 2:1 близький до нормального для більшості форм діяльності..." [81, с.158].

Слід зазначити, що крім терміну "норматив" [49, с.276], вживають також терміни: "критичне нижнє значення", "орієнтовне нижнє значення", "реко­мендована нижня межа" [50, с. 101-102], "нормальне значення" [66, с.73], "оптимальне значення" [24, с.200] та ін., що, звісно, не додає процесу інтер­претації значень коефіцієнтів ясності й однозначності.

Отже, цілком закономірно виникає запитання: які "нормативні " значення вибрати для використовуваних коефіцієнтів і чому саме такі?" Припускається, що "нормативні" значення коефіцієнтів мають бути саме такими, а не іншими.

Підхід, застосований при розробці методики оцінки кредитоспроможності позичальників, можна характеризувати як "цілеспрямований", тобто підсумковий результат використання методики повинен однозначно інтерпретуватися і давати можливість чітко відповісти на конкретне запитання, а саме: кредитоспроможний позичальник чи ні?

Називаючи застосовуваний підхід цілеспрямованим, необхідно усвідомлювати, що цілі може мати лише суб'єкт стосовно об'єкта, на що, зокрема, акцентують увагу Метьюс і Перера [61, с.151]. У нашій ситуації суб'єктом є кредитор, а об'єктом — позичальник. Отже, основними характеристиками цього підходу є цілеспрямованість і, як наслідок, суб'єктивність.

Наступний етап побудови нової методології — визначення факторів, від яких залежить кредитоспроможність позичальників. [35, с.54]

Кредитоспроможність як "спроможність" визначається, з одного боку, "необхідністю" погашення кредитної заборгованості, а з іншого — “можливістю" позичальника зробити це. Тобто відповідність "необхідності" та "можливості” й означатиме "спроможність". Конкретизуючи сказане, зазначимо, що "необхідність" відображається умовами кредитування (величина кредиту, величина відсотків, період кредитування тощо), а "можливість" — здатністю позичальника генерувати грошові потоки, достатні для погашення заборгованості за даних умов кредитування.

Зважаючи на викладені вище міркування, доцільно зупинитися на, двох основних факторах, які визначають кредитоспроможність позичальника:

а) умови кредитування;

б) здатність позичальника генерувати грошові потоки.

Ч ^ Умови кредитування
6814987956506622.html
6815042524052098.html
6815169520448888.html
6815283248276634.html
6815378398088511.html